Дослідження на Луганщині
На території Луганської області (на території підконтрольній Україні) досліджено низку об’єктів археологічної спадщини
Поселення Перебійне-IV. Розкоп площею 135 м2 закладений на краю високої борової тераси, складеної з піску. На відстані 720 м у південно-східному напрямку розташовано озеро Перебійне – стариця лівого берега р. Сіверський Донець. Виявлені на поселенні знахідки розпадаються на чотири хронологічні групи: індустріальної епохи, середньовіччя, епохи бронзи, епохи та неоліту.
Багатошарове поселення Перебійне-1 частково охоплює нижню частину схилів високої другої борової тераси, складеної з пісків, яка поступово переходить до заплавної частини стариці лівого берега р. Сіверський Донець озера Перебійне. За попередніми підрахунками, поселення може сягати розмірів щонайменше 496х75 м. Вузькою смугою воно простягнулося з південного заходу на північний схід, повторюючи напрямок конфігурації заплави р. Сіверський Донець та системи озер-стариць.
Загалом досліджено 316 м2 поселення. В результаті проведених робіт було частково досліджено4 житлових спорудиепохи пізньої бронзи (одне мосолівсько-покровської зрубної культури та три бережнівсько-маївської зрубної культури) та виявлено матеріали, які у хронологічному плані відносяться до епохи неоліту, енеоліту, бронзи, раннього залізного віку, середньовіччя та індустріальної епохи.
З епохою неоліту та енеоліту пов’язуються кременеві вироби та фрагменти ліпного, багато орнаментованого посуду. За попереднім аналізом, артефакти неоліту співвідносяться як мінімум з двома етапами заселення місцевості – в ранньому неоліті (середина та кінець VII тис. до н.е.) та у пізньому неоліті (остання чверть VІ тис. до н.е.). Матеріали раннього енеоліту датуються першою чвертю V тис. до н.е., коли долина р. Сіверський Донець була заселена племенами нижньодонської (за Н.С. Котовою) або ж Приазовської (за В.М. Даниленком) культури маріупольської культурно-історичної спільноти. З пізнім енеолітом можна пов’язувати уламки ліпного керамічного посуду ІІ-го періоду середньостогівської культури (за Д.Я. Телєгіним), який датується останньою чвертю V тис. до н.е. – першою чвертю IV тис. до н.е. До перехідного періоду від енеоліту до ранньої бронзи відноситься декілька фрагментів ліпних посудин, які співвідносяться з рєпінською культурою (середина-остання чверть IV тис. до н.е.).
Найбільш важливим у плані масовості археологічного матеріалу та актуальним у науковому сенсі є комплекс артефактів епохи бронзи, який ще на початку роботи вдалося розділити на три культурно-хронологічних горизонти: мосолівсько-покровська зрубна культура/МПЗК (XVI-XIV ст. до н.е.), бережнівсько-маївська зрубна культура/БМЗК (XV-XIІІ ст. до н.е.) та бондарихинська культура/БК фінальної бронзи (ХІ-ІХ ст. до н.е). Первісні колективи, носії вказаних археологічних культур, існували з невеликими перервами послідовно протягом тривалого відрізку часу (300-350 років), що зумовило формування виключно потужного шару, який сягав у місці виявлених жител 2,3 м. На місці проведення дослідження було виявлено котловани жител, які відносяться до епохи бронзи. Найдавнішим є житло ІІІ, яке відноситься до МПЗК. Воно розташовано в північно-східній частині розкопу, видовжено з півночі на південь на 10 метрів. Три інших житла (І, ІІта IV) відносяться до бережнівсько-маївського етапу епохи пізньої бронзи. Ще частину одного котловану, який отримав індекс Іа, було зафіксовано у північно-західній частині площі дослідження. Ці житла також, з невеликими відхиленнями, видовжені з півночі на південь, для їх спорудження використовувалися краї природних терас, які підправлялися та слугували північними стінками котлованів. Несучі конструкції виготовлялися з колод, про що свідчать стовпові ямки по краях котлованів У всіх спорудах були виявлені ознаки пожеж, значну площу підлоги займали вуглисті прошарки, які залишилися внаслідок горіння дерев’яних конструкцій. Всередині кожного житла, окрім стовпових ямок, досліджено по декілька господарських ям, частина з яких містила у заповненні досить велику кількість артефактів, але, як правило, в ямах значимі знахідки відсутні, окрім фрагментів кісток або декілька невиразних стінок ліпного посуду. Основну масу знахідок складають кістки тварин та кераміка, які були виявлені як у заповненні жител, в господарських ямах, так і поза їх меж. Ймовірно житла були покинуті через неможливість підтримувати їх у стані, придатного для проживання, оскільки періодичні змиви піщаних мас з борової тераси в результаті дощів та танення снігів, призводили до їх пошкодження. Всі об’єкти, покинуті мешканцями, поступово заповнювалися ґрунтом та відходами життєдіяльності більш пізніх поселенців, тобто продовжували виконувати свою функцію але вже в якості смітника. Матеріальна культура епохи бронзи представлена здебільшого фрагментами ліпного посуду та кістками тварин. Серед неординарних знахідок слід виділити комплекс виробів з кісток (проколки, руків’я, копалки тощо), знаряддя з каменю, фрагменти ливарних форм та два бронзових шила.
Матеріали епохи раннього заліза представлені фрагментами однотипного ліпного сіроглиняного посуду, орнаментованого відбитками підпрямокутного штампу та похованням.Поховання здійснене у підпрямокутній ямі із заокругленими кутами на глибині до 2,2 м від денної поверхні, представляє собою випростане трупопокладення, черепом на північ. В правій руці похованого зафіксовано рештки залізного ножа, у дуже поганому стані збереженості. В районі тазової кістки, ближче до лівої сторони тіла відзначено фрагмент виробу з металу. На потиличній кістці черепа помітні сліди корозованого металу, можливо залишки прикраси (?). У черепа, з лівої сторони знаходився пласкодонний горщик. Дане поховання відноситься до сарматської культури, має численні аналогії в районі Середнього Подонеччя та суміжних територій та може датуватися в межах І-ІІІ ст. н.е.
Матеріали епохи середньовіччя, які асоціюються з салтово-маяцькою культурою представлені фрагментами ліпного та гончарного посуду, червоноглиняних амфор причорноморського типу, серпом, ножами, кінськимивудиламита бронзовою пластинкою.